Друг мав рацію
| Все почалося з того, що я прокинувся близько десятої години ранку. Підвівся від того, що хтось несамовито по-ідіотські стукав у мої двері. Я окинув оком навколо себе, очевидно у пошуках футболки і штанів. На своє ліжко я б волів не дивитися, бов ту мить, спадалося воно скоріше за вовчу берлогу, ніж на постіль людини. На підлозі лежали потерті шкарпетки та крихти чіпсів, але весь цей бардак був ніщо у порівнянні із гучним тарабаненням у мої двері, які вже почали виводити мене із себе. Раптом я закляк немов би хтось підставив пістолет до моєї голови. А що якщо це стукають із військкомату? Чи хтось із банку прийшов вибивати із мене двохсотгривневий борг, який був у мене на кредитній картці? Але мої страхи у мить розченились, лиш коли я почув за дверима знайомий голос: "Ей, видкривай уже ці кляті двері!" Ах ти ж сучий син! - подумав я. Іди звідси, не хочу більше тебе чути! - вигукнув я крізь усмішку! Прийшов знову зцібатися наді мною? Просто відкрий двері. Я вдягнув штани і підійшов до дверей. Двері були відчинені. Ну ти ідіот, старий, - сказав я. - Двері відкриті були. Ти ще не підсів на наркоту, Стьоп? - сказав він іронічним голосом. Ще ні, - відповів я. - Але скоро підсяду. Я ж казав тобі, друже, що Німеччина не виграє ЧС, а ти не вірив. Та затнісь ти уже! - вирвалося у мене. | |
| Категорія: Проза | Додав: Lagendary (21.06.2014) | | |
| Переглядів: 697 | Коментарі: 1 |
| Всього коментарів: 1 | |
 0   YourMom22.12.2014 17:45 | |
Вхід на сайт
Наше опитування
Міні-чат
Статистика
Всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту