Головна » Публікації » Проза

2.06.16

Білі стіни. Кругом білі стіни…Треба бігти. Не можна зупинятись, потрібно бігти далі і швидше... Швидше ніж вони. _а хто вони?_ Відчуття, ніби я вже не вперше в цьому лабіринті. Схоже на давно покинуте будівництво. Чи може воно з самого початку планувалось саме таким?... Такі високі стіни,що не розгледіти, що над головою: сонце чи місяць, день чи вже ніч. Але і ніколи роздивлятись, бо треба бігти звідси… _ бігти куди?_ За тією колоною промелькнуло чиєсь обличчя. Він мене наздогнав, біжить зі мною на рівні. Здається, він навіть посміхається мені, чи скоріш насміхається з мене. Недобра та посмішка. Нічого страшного,я все рівно добіжу швидше ніж він. Ще сильніше постаратись, ще трошки… Відчуваю що наближаюсь до межі своїх фізичних можливостей, коли вже тільки механічно відчуваєш, як переставляєш ноги,а м’язи майже постійно в польоті. Зате я більше не бачу його обличчя,він залишився десь позаду. Раптово яскраве світло вдарило наче хвилею в очі. Закінчились стіни,закінчився лабіринт. Переді мною купа людей. Вони ховаються за піщаними насипами. Здається, це все дітлахи. Головний, певно і найстарший з них, сміливо стоїть попереду, не ховається, має вигляд 16-ти річного юнака. Він теж прикривається долонею від сонця і вглядається кудись позаду мене. Всі вони ніби чекають чогось чи когось, що має прибути за мною. І всі вони насторожені і войовниче настроєні. Таке собі маленьке плем’я. Найстарший з них помахом руки дав зрозуміти,що мені тут не місце, щоб я забиралась звідси. Що ж, я і не мала наміру їм заважати. Але куди ж тут пройти,якщо кругом оточують ці піщані насипи,а за ними повсюди маленькі партизани засіли? О! Бачу в найбільшому пагорбі попереду є прохід низом, майже як тунель. Тільки його загороджують двоє хлоп’ят. Я жестом даю зрозуміти,що хочу вийти з їхнього поля бою через цей тунель. Жодного натяку на розуміння на їх серйозних насуплених обличчях. Ніби вони мене і не почули. Допоки «головний» не крикнув на них: - Та якщо хоче,то нехай іде! Пустіть! – і двоє дітей розступились, даючи мені пройти. Проходячи мимо, я навіть помітила,що в руках вони тримали якусь саморобну зброю. На кшталт вогнепальної,але сумніваюсь, що діти могли змайструвати з дерева вогнепальну зброю. Зловила себе на думці, що було б цікаво побачити її в дії. Талановиті малята. Пройшовши кілька метрів всередину я помітила що це не тунель,а скоріш нора. І виходу звідси ніякого немає. Глухий кінець. Аж не віриться, іншого ж ходу не було. На доторк переконуюсь,що навколо все – піщана земля і хід попереду не засипаний,а ніколи і не мав продовження… Різко розвертаючись я біжу назад, на світло. Виявляється я зайшла далі ніж мені здавалось. Здалеку ззовні до мене доноситься щирий дитячий сміх з різних сторін,але якийсь він зловісний… Добігаючи до початку тунелю я бачу, як сонячне проміння згасає і вихід переді мною швидко зменшується. Швидко віддаляється від мене таке тепле миле сонце, неначе щось в душі упало і серце охололо. Відразу стало темно і холодно без сонячного проміння. Ні, ні, ні… невже ці маленькі сопляки вирішили мене тут поховати? Я вам зараз покажу,тільки-но виберусь звідси…Нічого у вас не вийде! Жадібно хватаючись за землю переді мною починаю розгрібати завал. Така неприємно холодна, ще волога земля… Швидше, швидше греби! Де ж той кінець… Не могли ж вони за такий малий відлік часу сильно закопати. О, так! Одна рука пробилась назовні, де вже немає землі,а тільки свіже повітря! Боже, як солодко відчувати шкірою чисте повітря,а не могильну вогкість землі…Ще трошки, ще трошки! Але що ж це?…я відчуваю, як з іншого боку вони продовжують накидувати нової землі. Вони ще не закінчили і навіть не збираються. Ті малі виродки ще й прихлопують своїми долоньками, утрамбовуючи землю наді мною. Відчуваю їхні руки поруч зі своїми, аж бридко. Нова порція землі біля моїх рук,де щойно я згребла купу…і ще одна прямо на руки. Це так просто не закінчиться. Вони мене закопають, або я сама… І сміються, адже це така весела розвага…
Дата: 24.10.2017 | Перегляди: 111 | Відгуки: 0 | Автор: chalap
Додавати відкуки можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]