Сни
| Розбуди, як війна закінчиться, я засну, щоб її не бачити. Мені світ цей так полюбився, та його уже мабуть втрачено. Залиши вікна відкритими, я люблю трохи померзнути. І хоча весна на дворі уже, сніг ще сипле конвертами. Не заходь до мене в кімнату, не гони мої сни з оселі. Та коли війна надворі, вони теж чомусь невеселі. Усе ті ж розбиті ідеї, усе ті ж втрачені мрії. І ті самі чорні портфелі, у яких ми любов носили. Мені сняться темнії дні, ночі, освітлені попелом. Люди всюди палять вогні, сонце не гріє їх поглядом. Діти в руінах сняться малі, які плачуть за доглядом. Пішли від них вчителі і не вернуться ніколи вже. Бачу будинки пусті, в них живе тільки вітер. А на вулицях скрізь пости, і не садиться більше жито. Щастя в пам'яті залишилося, радість із пам'яті зникла. Ховається любов у ці дні, не чує нікого, як би не кликав. Утекти б і кудись сховатися, закрити очі та все забути. Та приходиться світом тинятися, бо у сні не можна заснути. Немає вихідних і канікул, на землю війна опустилася. Мене повністю з'їло б це лихо, але сьогодні ти приснилася. Серед руїн і обломків життя ти стояла, до неба молилася. Я почув твій голос та каяття, і проснутися захотілося. Намагався зібратись з думками і знайти шлях на волю. Я не хочу тут залишатися, а бажаю бути з тобою. Та старання мої були марні, не зумів назад повернутися. Я упав на землі шрами з думкою, треба проснутися. Роздавалися вибухи в небі, розбивалися люди у щебінь. Я лежав на землі студеній і не знав, уже що мені треба. Але раптом гуркіт затих, сонце на небі взялося. Хтось присів біля ніг моїх, я відчув твій запах волосся. Буду поруч з тобою тепер, сказала, нічого не бійся. І весь світ навколо завмер, ми удвох тоді обнялися. Додала, що не кинеш мене, що реальна ти і не снишся. Полилися сльози з очей, я згадав, як тут появився. Пам'ятаю, на ліжку лежав, а ти поруч постійно сиділа. Пам'ятаю, що померав, а ти поруч поволі сивіла. Я тебе попросив піти, залишити мене самого. Ти могла б ще когось знайти, когось гідного і живого. Але ти лишилась зі мною, до кінця берегла надію. І гіркого кохання сльозою поливала густі свої вії. Я тримався за руку твою, доки сили мене не покинули. За життя в тяжкому бою смерть усе ж таки виграла. Ти лежала три ночі, три дні, обіймала тіло холодне. Я у снах своїх вже гуляв, ти лежала спокійно і блідла. У вікно вітри заглядали, лоскотали твою білу шкіру. Не відчувала їх дотику, твоє тіло усе заніміло. Ми лежали разом нерухомо, два сухих мертвих тіла. Смерть прийшла, сіла поруч і перший раз вона пожаліла. Довго ти в моїх снах блукала, голосно плакала і молилася. Довго моє ім'я кричала, доки ми з тобою зустрілися. Зникли кошмари і грім, веселка на небі з'явилася. На зло негодам усім ми на тому світі зустрілися. Знову твоя рука в моїй руці, ми на дах будинку пішли. І як на першому побаченні, там увесь день провели. Як і тоді троянду подарував, захід сонця зустріли. Ми не стали нічого міняти, бо і так все любили. Я приліг тобі на коліна, снами своїми змучений. Мене лагідно обійняла ти, і я вперше зумів тут заснути. Нарешті була ти зі мною, почувався знову живим. Знай, рай ти сам створюєш, головне, щоб було з ким. Головне, щоб не самому, головне, щоб було з ким. І не треба для цього вмерами, створи свій рай на землі. | |
| Категорія: Вірші | Додав: Kot_Jara (01.09.2012) | | |
| Переглядів: 767 |
| Всього коментарів: 0 | |
Вхід на сайт
Наше опитування
Міні-чат
Статистика
Всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту