Сьогодні
Ранній листопад у вересні, гусяча шкіра тихо ридає. Навіщо мені твоя ковдра, якщо під нею тебе немає. Я буду лежати і мерзнути, хоча у кімнаті не холодно. Думками зраджу тверезості, буду всю ніч кока-колити. Тебе запитаю у темряву, чому все ніяк не відвикну, чому я привик до дотиків, чому у взаємності винен. Себе я ображу і вдарю, наодинці так можна чинити. Аби ти не бачила і не знала, який я буваю, коли сердитий. Усі емоції давно вбито, я відвик когось любити. Прошу, навчи мене жити, бо забувся, як це робити. Не пам'ятаю, як і просити, прощати як, теж забуваю. Скінчилася вже кока-кола, переходжу до кислого чаю. Я п'ю чай постійно без цукру, життя щоб солодшим вдати. З тих пір як в житті ти з'явилася, по троху його почав додавати. Година пізня, мені не спиться, висохла душевна криниця. Не думається і не вчиться, сьогодні і завжди втомився. Не всю ще воду втрачено, я лягати спати повинен, завтра проситиму пробачення, знаю, що у всьому сам винен. | |
Категорія: Вірші | Додав: Kot_Jara (18.10.2012) | | |
Переглядів: 753 | Коментарі: 2 |
Всього коментарів: 2 | |
0
Мк
14.11.2012 14:24 0
Макс Мол
22.11.2012 17:48 | |