Старе життя
| Куди поділося старе життя, чому за ним і досі я сумую, назад немає точно вороття, але повільно уперед крокую. Чому за ним я побиваюсь, адже не зв'язаний ні чим: мої всі друзі розпрощались, яких колись сам розгубив. Чому мені ніхто не дзвонить, - бо сам ніколи не дзвонив; чому на сон частіше клонить, - напевно, трохи постарів. Але куди ж мені старіти, тут тільки жити починаю, так хочеться когось любити, але підстав на це не маю. Знайти все важче розуміння, і більше сварок зі своїми. Таке, можливо, покоління, не рішень прагнуть, а причини. Старих боюся фотографій, які сміялись голосно слізьми, з сестрою не печемо вафель, любили їх, коли були дітьми. Людей привітних менше стало, признаюсь чесно, їх боюся, всіх самолюбство поламало, я теж з гординею борюся. Містечко рідне вже вмирає, а так хотів туди вернутись, столиця далі молодь забирає, тим, хто зостався, не проснутись. А де дівалися веселі темні ночі, коли все місто тихо спало, і поцілунки справжні ті на площі, любові де ніщо не заважало, ніхто твій спокій не тривожив, бо шукались спільні знаменники, північ зустрічали вдома на ложі, бродили лише п'яні письменники. Куди зникла яскрава фарба, вже посивіли сусідські будинки, не відомо у кого зараз влада, корінь хай їм, дрова й патинки. Сумую за правдою неоднозначною, бо суцільна брехня набридла. Частіше кредиткою розплачуюсь, тому в гаманці грошей не видно. Зовсім не видно й майбутнього, а іноді його так кортить знати, не досягну вже нічого путнього, бо в долоні кільце від гранати. Питаю себе і вас всіх запитую, чи погодиться хтось на жертву, підставить щоку з однією побитою, чи сцілить хтось ідею мертву? Я готовий жаліти ображених, хоча, знаю, це буде помилка, готовий рятувати, горем уражених, але мені треба ваша підтримка. | |
| Категорія: Вірші | Додав: Kot_Jara (27.02.2013) | | |
| Переглядів: 653 | Коментарі: 4 |
| Всього коментарів: 4 | |
|
| |
1 
Вхід на сайт
Наше опитування
Міні-чат
Статистика
Всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту