"Бронежилет"
| «Бронежилет» Він був ще живий…Мало дихав,повільно,але ще живий. Його шлях тільки розпочався,а він вже встиг декілька разів перечепитися через хуртовину,замазатися болотом,та багнюкою в ньому. Його хотіли подавити,зацькувати проблемами та відстанню. Але він людина. Саме людина,ніхто інший. Він вірив у все,що жило. У все,що рухалося чи мало хоч натяки на якусь праведну дію зі сторони розуму чи серця. Іноді йому це все набридало. Голова нахилялася,очі дивилися в пустоту. Але потім він згадував,що він дуже молодий для того,щоб опускати руки…Та й надалі він цього не зробить ніколи. Надія,воля,прагнення та сила-це і є його оточення та вихователі в житті. Все,що його рятувало-це віра в те,що світ великий,і що кожному знайдеться своє місце,і для нього в тому числі,та для його сім’ї звичайно також. В нього були друзі, близькі та дорогі йому люди,батьки,Бог. А що ще треба? Йому більше нічого. Але ситуації були завжди різні,у відношеннях з кожним вище сказаним. Але те,що він хотів,і до чого прагнув-його рятувало завжди,де б він не був. Тільки от не було суспільства,зовсім. Але народ вірить,і це головне. В його голові змішалися думки про людей та бажання жити. Було бажання поєднати все і всіх,але марно… У голові будувалися моральні будинки справедливості та гідності,які тим часом частенько загартовувалися подіями з життя. Він прекрасно знав,що нічого марно в цьому житті не трапляється,навіть вітер ніколи не дув у ту сторону,в яку він сам хоче дути. Ми вже все встигли приручити,абсолютно,тільки себе не приручили,ніяк не виходить. Замість того,щоб привезти людям воду і харчі,які живуть у дуже посушливих районах Землі,ми шукаємо ту саму воду на других,вибачте чортових планетах! Витрачаючи на це все,туманні суми кольорових папірців,які ми називаємо грішми! За ті самі суми,ми спокійно могли б,по всій території Африки провести водоканали,чи просто очистити воду! А ми мовчки аплодуємо,новому «досягненню» людства,у вигляді телефону чи комп’ютера,який через декілька років,сам і вб’є нас,завдяки вигаданому «розуму»,який ми самі в нього і вбудуємо… Не хочеться пропадати. Зовсім не хочеться. Ти хочеш втікти від проблеми?! Я можу сміливо засміятися тобі в обличчя,після того,як ти спробуєш це зробити. Мені шкода святих,які гинули за нас. Мені шкода дідів та прадідів,які загинули в боротьбі. Мені шкода людство,чесно, серцем плачу,як шкода мені за це все. Не для того ноги дані,не для того мозок і руки співпрацюють разом все життя! Не для того ікона плаче,дивлячись на це все. Не для того,подивіться... Той,про чиї помисли я говорю,той самий «Він»- це я. Навіть сам не розумію,чому саме так почав свої рядки писати,мабуть на мить стало соромно. А чому? Не гарантую,що з того вийде ціла повість,але замах на ваш розум,я обіцяю. Мабуть недостатньо я прожив ще для того,щоб наповнювати цей недешевий папір діалогами героїв,я то вже колись казав. Якщо ви пам’ятаєте звісно це. І так,2014 рік нашої ери. Що ми маємо? Безвихідну ситуацію,купу смертей,бідність та космічну станцію на орбіті ? Тільки те і маємо. Зараз всі кажуть діяти,а спробуйте саме зараз навпаки-зупинитися! Подумайте про все,зберіться,але не вбивайте. Подумайте,але не сходьте з розуму. Повірте,але не падайте духом. І ми,як люди розумні,знову почнемо існувати! Повірте мені,схема нова,але надійна,чесно. Вже всього занадто. Дій багато,вдосталь подій та сліз невинних та винних. Ось і настав той самий переломний момент,якого всі боялися. Не хочу я війни. Знаєте,пишучи це,в голові така сумарна купа літер,що забуваю, про що пишу навіть. Але пишу про кожного з нас, нарешті починаю розуміти я. Про кожного. Про багатого і бідного,про товстого і худого,про високого і низького,про розумного,та звертаюсь до дурного! А можливо і сам такий. Вам вирішувати. В нас же демократія! Ви так хочете сказати? Досить її, вже накричалися вдосталь. Кажуть,що зараза до зарази не чіпляється. Чули такий вислів? Ось я його «переверну». Зараза до себе подібної швидко приткнеться. Увімкніть телевізор,вийдіть в люди. Відразі видно,скажіть? Такі потвори швидко знайдуть супутників,один одним покористуються,та в кінці увіткнуть ножа у спину. Ось саме так і формується суспільство зараз. Кровопролиття,зрада та іронія дій. Так,я не спорю,життя штука дивна, з ямами, перешкодами,рабством. А хто приказував зламатися? Хто заставляє не вірити? Ніхто,твої руки тримають твою долю. Твій язик і думка,то твої хореографи в житті. Чи ти впадеш ефектом доміно? З усіма… А ти не падай. Або хоча б підіймайся іноді. Зараз мало треба ті,хто пишуть і думають не так,як всі. Їх не читають,не слухають,не сприймають серйозно,і думають,що вони займаються всякою неміччю. Тобто тим,що нікому не треба,і зараз точно не до писанини «пустих» людей. А хто в праві так казати чи думати? А ти спробуй,зроби чи скажи щось краще! Чому сидиш? Скажи! Отож-бо й воно,мовчиш. Навіть не задумався,просто замовк,як риба на сковороді. А ту сковороду палять все більше і більше,а ти мовчиш,терпиш. Немічні ми стали,давно вже. Посперечатися хочете? Я слухаю. Я не доказую,що я правий,просто в своїй грі я пишу те,що хочу. Життя буде опускати,ламати,принижувати. І нічого страшного,витерпимо. Думайте про прекрасне. Саме перше,що нам потрібно зробити-це навести порядок у народі. Зберегти соціум,та помешкання нашого існування. Зупинитися на тому,що маємо. Обсудити,мирно обсудити. Не думаєш про себе і народ? А твої діти будуть жити в розвалинах? Я собі і своїм рідним руйнівного майбутнього не хочу,зовсім не хочу… Тому і звертаюсь до Вас. Підтримайте мене,поговоріть з моїми рядками,одягніть бронежилет своєї долі,свого сумління та вільного існування на цій планеті! Збережіть людський рід гідним,та сумлінним у своїх діях. Візьми за руку нерозуміючого,поговори з ворогом,зрозумій кривдника. Господь приказував любити і цінити! Ти ж хрещений…Чи той хрест,то є «біжутерія» з заводу?! Ні. Для сучасного брата-немає оберегу. Твоя цінність-це твоя вогнепальна зброя,кулак,і злісні вирази. Тобі головне те,щоб вилити душу у сварці,потім поїсти,та лягти спати. А що ще? Коли ти останній раз чув слова вдячності в свою сторону? Щирі,я маю на увазі,за істинну добру справу. В любому випадку ти зі мною не погодишся,моя думка не рахується в тебе. Поєднання справедливості,і порядок чесності-це моя фантазія,і твоє нерозуміння. Чи не так? Я тільки починаю будувати свій світ,стараюсь не брати приклад з того,хто ображає мене чи наводить на ножі мене. Не хочеш скласти мені компанію в будівництві? Разом буде простіше. Чому саме «Бронежилет»? Це поняття поєднує в собі декілька. Бо ваш світ,то і є ваш захист. Ваш бронежилет,ваша моральна та психологічна будівля,в поєднанні з відвагою та честю. Що може бути сильніше ніж ці поняття? Тільки невіра в них. Тільки невіра у ваші сили. Чому я у ваші сили вірю,а ви в мої не хочете? Чому? Поясніть мені. Світ тікає з-під ніг наших. Кому сподобається таке відношення до святині… Чомусь,перед нашою ерою,Земля існувала декілька мільярдів років,а з нашим повним приходом,вже тріскається по швам після двох тисяч років. Чому так відбувається? Ми дожилися до того,що здаємо своїх дітей у приюти. Чужим людям… Ми вбиваємо самі себе. Катуємо інших. Брат на брата,мати на дитину,дитина на матір… Я того терпіти не буду. Починаючи з моєї власної сім’ї,коли вона в мене буде,я почну виховувати люблячих і гідних дітей,які будуть старатися не підкорятися підлості та любити світ. В кожному прояві. Якщо той світ ще не розпадеться до того моменту… Я прошу вашої допомоги у цій реалізації. Я не вправі буди диктатором,але я намагаюсь зробити краще,чесно… Так,я в більшості я оптиміст. І що? Але реалії в моєму житті переважають,тому я не втрачаю глузд,і не «літаю» високо в небесах,у пошуках доброти чи фантазій. Я буду намагатися створювати те,що дасть поштовх нової віри у старі можливості. До яких ми навіть не доторкнулися у наш час. Я прошу в Бога натхнення, допомоги, та сміливості для своїх планів,та їх започаткування. Бо ніхто інший, як Він,не любить цей світ. Треба вміти дрейфувати, бігати,і прогинатися під інших. Тільки під тих,в чиї помисли ти віриш. А тим,хто реально хоче,від щирого серця допомогти тобі-пожми руку. Та крокуйте разом. Це така рідкість зараз… Тому бажаю надягнути кожному свій бронежилет,і кожному бажаю від чистого серця віри та натхнення у свої світлі плани! І хочу сказати,що я з вами. Не судіть,та ніхто не судитиме вас… | |
| Категорія: Проза | Додав: (01.03.2014) | | |
| Переглядів: 729 |
| Всього коментарів: 0 | |
Вхід на сайт
Наше опитування
Міні-чат
Статистика
Всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту