Маскарад.
| Знаєте, інколи так важко себе знайти в ці й величезній кількості людей. Коли ти народжуєшся, ти чистий від брехні та масок соціальних ситуацій. Але тільки ти переступаєш поріг дитсадку, школи, університету чи інших закладів, які хочуть тебе змінити. Ти відразу автоматично починаєш вчитися, акторському майстерству. Тобі доводиться говорити те, що ти б ніколи не сказав би в іншій ситуації, але щоб сподобатися суспільству потрібно брехати. Воно тебе ніколи не прийме таким, яким ти є. Тому що, якщо ти будеш не таким, як інші, то ти ніби інопланетянин, який прилетів для того, щоб поширювати, щось нове. А особи, які прожили більшість свого життя в часи замороженого стану, не можуть цього осягнути. І ти починаєш брехати, створювати в собі різні акторські ролі, які допоможуть тобі адаптуватися. І тобі здається, що це не має такого великого значення, а насправді тебе це змінює на завжди. Прийшовши в дитсадок, ти починаєш створювати певний світогляд про навколишній світ і він виявляється зовсім інший, чим ти його уявляв. В цьому віці ти починаєш розуміти відмінність між дівчатками та хлопчиками. Розпочинається перше уявлення про кохання або так би мовити, взаємну симпатію. Мені здається в кожного з нас є спогад про, якусь нам приємну особу, яка була з нами в дитсадку. Хоча може ми не можемо згадати, як її звали чи яка вона на вигляд, але ми точно пам’ятаємо почуття, що вони виникали у нас, коли вона була поруч. Але потім наступає інший період в нашому житті, це школа. Школу часто порівнюють з тюрмою і дехто, так відверто критикує це порівняння, але якщо подумати логічно, які між ними різниця ? Але ми не про це, будемо говорити. А про те, що там, починаються наші перші кроки до брехні. Наша адаптація полягає в тому, щоб більшій кількості людей сподобатися. Утворити біля себе так названу свиту і щоб самому не попасти в свиту своїх друзів. Бо то бі хочеться диктувати умови і бути в центрі розмов та пліток. І ось все почалося. Ти починаєш відкидати свої прагнення і максимально спрямовуєш сил на те, щоб завоювати популярність. Твої риси характеру змінюються, вподобання. Ти втрачаєш своє «Я». І тобі байдуже, бо ти отримуєш щось вагоме в замін, але яка цього цінна. В старших класах з’являться дівчата, що забирають на себе всю твою увагу. Ти не можеш опанувати себе і взяти в руки, чим краща дівчина тим важче їй сподобатися, тому потрібно більше й брехати. З цією брехнею, ти втрачаєш себе, змінюєш себе до невпізнанності. На далі ти отримуєш, те чого прагнув і думаєш ось воно щастя. Але не тут, то було. Це щастя зазвичай швидко гасне і вже ніколи здається не буде таким яскравим, як в то й момент. Приходить розчарування, ти думаєш «я себе змінив, так над собою по працював, що не впізнаю, хто це», але кому це важливо. Потім ще парочку таких стосунків і ти розумієш, що все воно однакове, тільки ставлення до нього різне. В цьому проміжку часу, ти розумієш, що втратив себе і вже ніколи не знайдеш. | |
| Категорія: Проза | Додав: (28.01.2014) | | |
| Переглядів: 731 |
| Всього коментарів: 0 | |
Вхід на сайт
Наше опитування
Міні-чат
Статистика
Всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту