Поцілунок
| Поцілунок 1 Дівчина - Однолюб Момент щастя! Я плачу у душі. Квітка, розпущена, у вазі на балконі моєї душі. Я не чую нічого. Що чинить перед моїми очима. Я хочу діяти, та боюся. Топлюсь, як шоколад, у його руках. Задоволення наростало - наростало. Тілесний контакт, зашифрований під словом "обійми". Легке на вимову слово… Тремтіння володіє моїм тілом, а се ж тільки початок. Схилив голову, губи... Блище до моїх... Губ. Мене лякає. Невідома насолода так названих дорослих. Його губи занадто повільно настигали мене. Через страх... Я прямую вперед. Невідомість лякає. Але я Люблю його!.. Наші пламеністі пелюстки еустоми доторкнулись. Відчуття солодкого меду, ні карамель... Я хтіла охати від задоволення, але не бажала його лякати і закінчити трапезу моєї любові. Мислю, як небезпечна і хтива чорна кішка. Скільки часу минуло від мого останнього видиху. Я не відчувала браку повітря. Я хотіла ще, ще і ще. Не помітила... Ми на відстані від птаха до хмари. Без вагань, примруживши очі сильніше, зважилась на продовження. Моє прохання без слів чекало до поки не упало з уст слово "кохаю". Час не існує, існуєш ти... Я несвідомо казала у своїй голові що - миті «Я люблю тебе!» Кінець акту нашої вистави. Туго ковтали повітря, немов ми у воді, де сила не в поштовхах. Мені чулось запах м'яти. Забажала у ту мить відчути його справжній смак тіла. Чи гіркий, чи солодкий? Заплакала у душі з бажанням. Бажання сонця на небі. Ми перестали обніматись і губами, і руками, і тілами... Перш ніж розійтись по два берега уяви, я вмить цьомкнула у щічку коханого. Почервонів, але й він поцілував, а тепер я почервоніла. Обмінялись ласкавими словами і попрощались. Короткотривала хвилина принесла до мого дому. Лягла на ліжко, не чуючи нікого на своїй землі. Обняла подушку... Мрію про продовження. Сяю сонцем у кімнаті. Запальна на мить, ставила собі питання любові. Моя нечуйна матір накричала нудотно, чому я її не чула. Закінчилась рожева година. Завтра для когось, сьогодні для мене. У нас побачення. Кожен день- ще один клубок ласки, любові, щастя. Він огорне мене ніжністю своїх рук, захистить від злих та зрадливих очей. Несміливість прямує з нами по п'ятам, я обожнюю його сором’язливого. Дивились на небо, яке символізувало нашу любов. Я притулила голову до його плеча. Ми мовчали, насолоджувались недоторканим нашим щастям. Затишок, який я відчувала немов у дома. Я навіть не можу й описати відчуття: задоволення, що сидить у самому середині тіла. У груді, у сонцесплетінні. Ситність, ніби усю їжу, яку я їла, можна замінити чашечку любові на сніданок. Теплота у кінчику носика. Очі блищать, і я усміхаюсь. Я відчуваю дитячу радість і приємну важкість... Згадую, як він мені сказав: - Цікаво, чи наші мрії колись - небудь будуть чудовою згадкою… Згадаєм про них і почнемо допомагати тим, хто не може до них доторкнутись. А я одповідала: - Тоді, поки наші мрії при нас, ще так посидимо? - кожен день, місяць, літо й зиму. Я кохаю! Вісімнадцять. Я хочу більшого! Правда! Сталось неможливе можливим. Я тремтяча і невпевнена лягла... Підійшов... Подих схвильований... Очі закриті. Він узяв міцно за плечі й сказав: "Я кохаю іншу!" Я «зникла», мою душу вдарили об підлогу і розбили. Тисячі кішок дряпали моє тіло, а серце плакало. Мої очі втратили колір. Мої губи і руки стали кам'яними. Хотіла вдарити зрадника, але сором був сильнішим. Я бігла, бігла і бігла від сорому. Хотіла сховатись. Влетіла у кімнату, викинула подаровану ним... Впала на підлогу, вгорнула себе у ковдрою. Плакала і плакала. Питала себе і Всесвіт "Чому?» Вона встала, підійшла до дзеркала й побачила плаксу, і їй стало огидно. У голові почались божевільно плутатись думки. Дійшла до висновку: "Усі чоловіки - козли!". Вона збагнула істину. Її очі стали ворожими. Жінка, котра більше ніколи не заплаче.» Після цього випадку моє тіло без душі успішно закінчило навчання, отримало роботу. Через п'ятнадцять років вона стала директором дуже багатої фірми. І тепер всі «козли» звертали увагу! Я чи вона використовувала їх і викидала одного за іншим. Одним словом я чи вона закрила своє серце. І все ж пізніше пожалкую. Бо свою істина любов просто використаю і викину з мого серця... Знову… Прощайте!.. 2 Дівчина - Вітер Момент щастя. Чи справді так. Почекаю, чи змінить... Душу? Його спальня. Важка втома. Він курив. "І як він ще не згорів з цигарою?" . Прокляття! він мене помітив. Я повернулась убік. Почав його дурними словами стукати по моїй голові. Я викинула хворобу з нього, а він розгнівався, вдарив по голові, вигнав геть. Звичайно, я все взяла зі собою, хоча я дещо лишила, що вже не повернути і поки що мені невідоме. Ех! Треба вернутись додому! Там відчитають. Дурна матір з батьком тільки себе чують! Я їм пробачала, але тепер сил не маю. Хоча цікаво що братчик робить? Ай! Ще університет... Я краще... Ще пошукаю свою істину любов... Інший підійшов - тепер другий круг. Вечірки, випивка, кохання, «ляльки». Усе було, але нічого з того, що хотіла насправді! Я вже не рахувала, котрий це день. Але себе... Все ж я вирішила повернутись. Університет... Мені пощастило. Я надокучила усім. Ха - ха! Атестат мій з найкращих, а престижу шкода! Зайшла на пару. Все сіре й нудне. Сіла краєчком, почалась лекція. Вікно- біле... Увірвався хлопець, попросив вибачення. Сів біля мене й попросив ручку... Красивий! Я позичила. Після заняття ми розговорились, і не помітили, як ми полюбили одне одного... Хоча я так вважала. Ми попрощались. Щастить! Більше не надокучали рідні, мабуть, відчули, що я полюбила правильно. Ми стали друзями, і взялася чекати - чекати. Пішла «наліво» і знову почала чекати - чекати. "Чому він не освідчешься у любові!!!" Я ж бачу... Він любить мене, і я його... Увірвався терпець. А він то підступно чекав. Готував момент, коли мене підловить. А все розігралось так: я розпочала розмову, я почала кричати, а він в кінці обійняв та освідчився. Підняв на руки і відніс до парку. А ввечері його друзі запустили феєрверк. Просто, але я це навік запам'ятала. Ми почали зустрічатись. Він завжди мене чув, ніколи мною не користувався. Навіть не цілував - це вже дивно. Дивніше стало, коли попросив зустріч моїх батьків. Я виконала перше прохання. Час істини... Він попросив дозвіл на Одруження!!! Усі здивувались. Братчик навіть упав! Він казав, що усе буде гаразд. Пояснив, що я гуляла з ним весь цей час, коли я грішила, щоб на мене не злились більше. Батько попросив його вийти: обоє вийшли. І через п'ятнадцять хвилин прийшли. Такі радісні, як малі хлопчаки. Нам дозволили. Хоча нам будо лише по двадцять два. Той день я накричала на нього, чому він так вчинив? Він сказав одне слово: - Люблю. Я хотіла розвіятись, але він узяв за руку. Ніжно і одночасно міцно. Він узяв за щоку й поцілував. Ніжно, ніжно... Відчуття кращі за мій перший поцілунок. Я таю, я горю, я замерзаю, я розсипаюсь! Я пливу по річці на ім'я Насолода і не хочу закінчувати. Немов я смакую солодку вату, а зі мною моя любов стоїть і усміхається. Ми катаємось, сміємось, соромимося і цілуємося... По багатьох вимірах одночасно. Промайнула година, дві,.. день. Він відпустив. Я впала на підлогу, на коліна і з мене почали текти сльози. «Чому я плачу?» Він мене міцно обійняв. Це перший раз, коли я заплакала перед чоловіком, а тепер перед нареченим. Одружились. Тепер ми живемо щасливо разом. Але я плакала тихо вночі, а він обнімав і очищував мене усе моє життя. Я запитувала чи я є тягарем йому. Він одповідав: - Пам'ятай: моє щастя - твоє щастя! Тому я за буть якою ціною дам щасливе життя! І ці слова були правдиві. Та одне мене турбувало. Він себе не жалів... Тому я надіюсь, що моя дитина не вчинить ті самі помилки, що я… 3 Дівчина- Граніт Ім'я... (Стерто) Прізвище... ( Стерто) Моя біографія Дата на...( Стерто) Поступила в школу №66 у шість років. Атестат. Змагалась у олімпіадах. Також приймала участь у події " Паралель", де виграла приз. Статус у людей - "чемна дитина". Перед тим, як поступити в "Народну" гімназію відбулась важлива мить... Про це я пишу. Мить щастя... Ні... Просто, це марнотратство. Я була популярна у старшій школі. Хлопці пливли та пливли до мене весь час. Я завжди вирішувала піти геть, мене не зупиняв ніхто. Я дивувалась, що від мене хочуть ? Проста дівчина. Учусь, дружу з друзями, веселюсь. Чим я відрізняюсь від маси? Дурна я тоді, рішила все чинити самою. Щоб ніхто мене не зрадив, або хтось зневірився в мене. "Поживу безпечно"... Я планувала простого щастя для себе. Плани: провчитись на факультеті менеджменту і маркетингу, знайти чудову фірму, а у тридцять років подумати на рахунок шлюбу. Поки що мені шістнадцять, але я усе рішила. Сила духа була незламна. А все ж хлопці такі паскудні. Вони бажали все руйнувати. Я то бачила. Не вчившись, бажають життя нормального. Кохання для них - це наркотик і статус. Шкода... Дівчата теж піддаються провокації. "А що з них то хотіти? Вони ж діти!" - собі кажу, коли бачу їх, як собачки шукають до кого пригорнутись. Я, як кішка гордо дивлюсь уперед і мандрую по дахах будинку. Вони до мене щось «гавкають», звичайно, цікаво, що вони хочуть од мене, але вони просили від мене сил і часу на їхнє "кохання". Не розумію тільки, до чого я? Здавалось я звикла вже до неясних вчинків, але... Той хлопець був дивний. Спочатку прикинувся другом, а коли закінчилась перша зустріч, він сказав, що любить мене. Мене не здивувало. Де підготовка, чому так рано, де логіка? Я задаю йому ці питання. Він тремтливо відповідає, що давно мене бачив та не наважувався підійти. Я зрозуміла так: він - сором’язливий хлопчина, ось і все діло. Звичайно, я пізніше його старалась не помічати. Але мені здавалось, що переслідував. Я почала злитись. Почала голосним криком запитуватись, нащо він переслідує. Я дізналась- він завжди був біля мене... Нове моє випробування!? Він, що разу повторював, що любить мене, де б я не була. Звичайному хлопцеві давним - давно набридло б, але він особливий!? Це перший раз коли хтось зацікавив мене. Я почала вітатись з ним, щоб не почувати себе виною та знервованою. Він зрадів, навіть почав заїкатись при вітанні, але ,мабуть, я дала йому впевненість... Або навпаки. Зима. У мене з'явилось цікаве для мене питання: - Що тобі примушує не здаватись? А він відповів: - Любов. Неможливо... Я почала шукати інші відповіді на моє питання та не знайшла. Тоді я ще раз поцікавилась: - Чому ти впевнений, що це любов?- а він у відповідь: - Я, просто, слідую своєму серце, навіть, якщо завдасть це болю, я не пожалкую. "Він дурень!? Так він не вижив би у цьому світі". Але я ще раз запитала: - Може, все ж це не любов до мене? - Неможливо, бо я слідую своїм принципам - Який смисл життя людини, якщо її слова дорівнюють нулю і не мають значення? Це смисл паразита. Який бачить свої права і вважає що має право впливати на інших. Ті хто вбивають, сплять, бояться - вони не більші за розмір черв'яка. А що робити? Якщо сказав "люблю", то люби до останнього подиху. Якщо сказав "обіцяю", то розбийся, але дотримай обіцянку до кінця. Якщо промовив з вуст: " не відпущу", то зроби все, щоб лишитись. Ось моя інтерпретація!- почала замислюватись над цією відповідь. Весна розстелила свої барви, але той хлопець кудись зник. Неважливо, однаково всі дороги вели до того. Зникла і юність. Моя мета здійснилась. Тепер лишилось знайти чоловіка, але чоловіки з мого життя ніби зникли. Жодного я не зустріла. Усі, котрим я подобалась, перелетіли по материкам, або одружились. "А що з диваком?" Я розшукала його, але знайшла тільки тіло під маршруткою. Я не ридала, я змирилась. Я усиновила дитину, кінець мого життя... Мій рід закінчився. 17.10.2015 | |
| Категорія: Проза | Додав: Косильовий (16.11.2015) | | |
| Переглядів: 584 | |
| Всього коментарів: 0 | |
Вхід на сайт
Наше опитування
Міні-чат
Статистика
Всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту