Покарання
| Життя Степана було досить звичайним, поки не трапилась одна пригода. О шостій годині ранку пролунав телефонний дзвінок. Зі слухавки лунав голос Вітчиної мами. Від почутого одразу прокинувся. Колишня однокласниця, а сьогодні студентка того ж університету, але іншого факультету… порізала вени. Коли дізнався причину такого вчинку, то ладен був вбити кривдника. Вітка сподобалась одному впливовому викладачу середніх літ. Дівчина ігнорувала пропозиції чоловіка. Потім, за збігом обставин, у неї почались проблеми з навчанням. Справа доходила до відрахування з університету. Дівчина наважилася піти до Арнольда Феофановича… Згадувати гидко… Здавалось небо рухнуло на голову, розчавивши своєю тяжкістю… Вітку ледве встигли врятувати. Після виписки з лікарні, вона сама забрала документи з університету. Степан стиснув кулаки, на шиї виступили жили, а очі наповнились чорною люттю. Він пообіцяв будь-якою ціною помститися негіднику. Примчавши до університету, юнак зчинив сварку. Справа ледве не дійшла до бійки. Це було небезпечно, але Степанові було байдуже. Не потрібно бути провидцем, щоб здогадатися, що Арнольд Феофанович, маючи значні зв’язки, перемагав у протистоянні впливу і честі. Він перекрив хлопцеві кисень. В які б двері не стукав – всюди зачинено. Один знайомий по секрету пояснив: – Ти здібний, амбіційний, активний. Нам потрібні такі люди, але сам розумієш, надійшов наказ згори. Нічого особистого. Степан почав пити. Алкоголь не допомагав знайти відповіді, але робив ілюзію тимчасового забуття. Одного вечора хлопець плентався додому. Раптом, ніби з повітря, перед ним з’явилась незнайомка. Дівчина не була неземної краси – просто досить симпатична. Але неможливо було відірвати погляд від її смарагдових очей та волосся кольору кориці. – Я знаю як тобі допомогти. – прощебетала дівчина. – До речі, Інга. – і простягнула свою тендітну руку. – Е-е-е… Степан. – розгублено пробелькотів юнак і поцілував руку. – Рада знайомству. Забудь про проблеми і відволічись. Нові знайомі посиділи в барі, прогулялись вечірнім містом. Опівночі Інга промовила: – Я можу тобі допомогти, але що отримаю натомість? Юнак напідпитку зібрався з силами і відповів: – Інгочко, я готовий на все. Так, як сьогодні, я завжди хочу бачити тебе поруч. – Що ж, Степанчику. Слово – не горобець, вилетить – не впіймаєш. Все буде так, як ти забажав. Коли ти перебуватимеш у такому стані, як сьогодні (якби ж парубок тоді знав, що дівчина має на увазі дозу алкоголю влитого в змучений організм), я завжди приходитиму до тебе. І ще. Не хвилюйся. Його покарання уже близько. Поки юнак намагався осмислити почуте, Інга зникла в золотавій гущавині парку. На ранок у голові було враження, ніби натовп чортів відгуляв весілля. На декілька днів Степан поїхав до іншого міста в справах. Коли повернувся і прийшов до університету, почув перешіптування між однокурсниками. Мовляв, Арнольд Феофанович зник і не з’являвся на роботі вже три дні. Напевно загуляв з черговою студенткою. Під час обіду знайома журналістка в кав’ярні розповіла таке, від чого волосся стало дибки. Під мостом знайдено тіло чоловіка середніх літ. Це був він…Позавчора Арнольда Феофановича бачили в місцевому ресторані в супроводі рудоволосої красуні. Також камери відеоспостереження біля банку відзняли, як вони йшли до парку. А вже за декілька метрів відеорегістратор, встановлений в одному з припаркованих автомобілів зафіксував, як Арнольд Феофанович, з виразом одержимого, підійшов до перил мосту, переліз через них і стрибнув. Степанові здавалось, що від почутого серце перестало битись, а кров у жилах охолола. «Я можу тобі допомогти», «Його покарання вже близько», «У супроводі рудоволосої красуні» – ці уривки фраз, наче мечами, пронизували свідомість. Юнак попрощався зі знайомою журналісткою та поспішив до парку. Ретельно оглядав усіх перехожих, потім несамовито блукав очима в натовпі. Але все марно. Вже вечоріло, але нікого навіть близько схожого на Інгу не було. Степан психанув та вперше після зустрічі з нею знову залив у себе не одну чарчину. Вийшовши (пардон!.. вилізши) з бару, збирався йти додому, але ноги чомусь брели зовсім в іншому напрямку. Далі все як у тумані. Коли хлопчина прийшов до тями, то, м’яко кажучи, був здивований. Він якраз перелазив через поручень мосту. – Б-р-р-р. – промовив, хитаючи в боки головою. А потім додав, чухаючи потилицю. – Як я тут опинився? Перед ним з’явилася Інга (Він їй чимось сподобався і тому стан винятком з правил). – Ну що, любчику, радий мене бачити? Ой, вибач, ти ж не любчик, а Степан. Арнольд Феофанович більше не псує життя? – Але ж він… – Та знаю я, – перебила дівчина. – Але ж чоловічок наостанок відпочив! Ахаха! – від цього сміху Степану по спині побігли мурашки. – Я допомогла тобі не для того, щоб й надалі продовжував гробити себе. Або живи по-людськи, або ж стрибай вже і віддай мені своє життя. Бо «під градусом» не матимеш спокою довіку! Степан враз зірвався на рівні ноги та кинувся з того місця чимдуж навтьоки. Він більше не пиячив, бо знав, що неминуче прийде Інга. А чи ще хтось бачив в тих краях юну відьму? Хтозна…Може й бачили, але більше не розповідали. 29.10.2014 | |
| Категорія: Проза | Додав: kreystey (08.01.2015) | | |
| Переглядів: 553 | |
| Всього коментарів: 0 | |
Вхід на сайт
Наше опитування
Міні-чат
Статистика
Всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту