вмираючим почуттям
| Напевне класно бути коханою... Коли ти собі просто, не чекаєш нічого, а він тихо підкрадається , вивільнює твою шию від волося і цілує...а світ під ногами зникає, далеко...і на довго. Коли тобі тихо шепоче завітне люблю... Дурнуваті мрії ! )))) скоро ви зникнете з моєї голови назавжди. Я ж то знаю, що стається коли вони так і не здійснюються. Залишається чорна діра, космічна, в якій лиш одна пустота. От тільки вижену відчай. Де ж ти хлопчику з хмар, де твій віник і годинник...і голос. Ти колись мені так допоміг, витягнув , навчив жити споглядаючи не торкаючись, читаючи про добре , перетворюючи велике на мале, серйозне в безсуттєве. Ти вчив мене жити одній, в самотності і стриманості, коли бажання були зовсім тихими і не помітними, а пристрасті виливались в рядки потім спалених віршів, або комусь відданих просто так, навіть не в подарунок . Коли була лише музика, солодке, гарячий шоколад раз в пів року але там, де мені лежить душа. Коли довгі сходи вниз до бібліотеки, де було місце зустрічі фанатів запаху книг. Коли пахло листя в парку, а на дворі йшов дощ і було не страшно, що потекла туш і злиплися вії. Коли вітер здіймав пилюку яку сприймала за органічну пудру і не ховала свого обличчя. Коли, не було того, хто забрав мій розсудок, коли я не бігла вслід... не мала страху втрати, не боялась постаріти, посивіти, своїх рук, себе самої. Коли не було ... коли було байдуже. | |
| Категорія: Проза | Додав: леся-хвеся (27.09.2015) | | |
| Переглядів: 488 |
| Всього коментарів: 0 | |
Вхід на сайт
Наше опитування
Міні-чат
Статистика
Всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту