***
| На білому снігу червона калина… У тебе на серці серйозна провина. Ти мені не сказав, що у тебе дружина! Про що ж ти думав? Ах ти ж скотина. Навіщо співаєш мені дифірамби? У тебе завжди все було якщо б та якби. Не хочу я слухати. Помовчи. Не треба спішити, кричать: «Прожени!» Я люблю тебе. І це правда. Я кричу на людях. І це не ганьба. Ти працюєш юристом у мого брата. Наші розмови вже не обходяться без мата. Тобі – тридцять два, а мені лише двадцять. У мене душа, а в тебе в грудях лиш фантик. Багатий, високий, смуглявий… У мене до тебе також був чорнявий. Нічим він не кращий. Ви двоє безбарвні. Та чого ти нервуєш? Я ж сказала, що ні! Я не шкодую, що ми разом з тобою, Я просто хочу бути сама собою. Я стомилася жити в постійній брехні, Я читаю всі написи на стіні. Там усе про любов, або лише мати, А мені так набридли постійні дебати. В тебе очі попелясті, властні. Глянув – зрозуміла: він має серце вкрасти. Тобі треба дружина, родина. А я хочу щастя і знать, що єдина. Ти обіцяєш розлучишся, освідчишся. Мої постійні вибрики. Я знаю: ти стомишся. Розлучення, весілля, буденне життя. Ми швидко стомимось, і я... Втечу від тебе в забуття, Від твого занудства, від твого ниття. Але ж я кохаю… Ну що ж за біда? Я мов у чужому місті. І там я одна. Ти не чуєш, не бачиш, не знаєш мене. Ти про щось там говориш, а в очах все пливе. Твій поцілунок все змінить, як завжди… Ти проводиш додому і скажеш: «Щасти!» Але ми скоро зустрінемось знову, Я ставлю в відносинах лише кому. | |
| Категорія: Вірші | Додав: (18.02.2012) | | |
| Переглядів: 502 |
| Всього коментарів: 0 | |