***
| До мене вчора вітер прилетів, Грайливий вітер бабиного літа, Й сказав: «Я вже давно тебе любив! Дозволь мені й тепер тебе любити!» Волоссям грався, руки цілував І хризантеми квітку в руки кинув. Та я стомилась від твоїх забав: Сьогодні прилетів — назавтра кинув. Моя любов прогіркла від жалю, Від ревнощів, розпуки і печалі. Чому ж я досі ще тебе люблю? Чому? Чому? Чому? Сама не знаю… Кохання нашого пройшли часи, Минуло все: і радощі, і сльози. І замість літа, осені й весни Прийшли зимові лютії морози. Лети ж, мій вітре, у далекий світ. Я тебе завжди буду пам’ятати, Бо і таку от, повну болю й бід, Любов усе ж не треба забувати. І розум в серця більше не спита За що тебе колись я полюбила… І хризантеми квітка золота, Зів’явши, вмить додолу полетіла… | |
| Категорія: Вірші | Додав: Люда (15.05.2012) | | |
| Переглядів: 519 | Коментарі: 3 |
| Всього коментарів: 3 | |
|
| |
1 