* * *
| Який-то сенс буття без тої муки, Що супроводжує нас все життя, Дає надію у момент розлуки, Не сковує стальним залізом руки— Нарешті вирвались ми з путів хижака. Життя іде не навпростець, а вгору, Закручене нитками забуття. І вже сімнадцять літ сидимо в норі, Розказуєм усім балади з горя, А жити не навчилися ніяк. Інфляція, депопуляція, Чергова криза—як же так? Ми є народ. Ми—спільна нація. Шевченко сто разів мав рацію: Потрібно вміти жити—це є факт. 2008р. | |
| Категорія: Вірші | Додав: (11.01.2014) | | |
| Переглядів: 457 |
| Всього коментарів: 0 | |