Біль
| Я жив як всі, незнавши болю, Дівчина трапилась мені. Така спокійна, наче море... В оті далекі, теплі дні. Вона прекрасна, як та квітка, Що розцвітає на весні! У неї неповторна, чарівна усмішка, Що по ночах сниться мені. Про цю царицю мож багато написати Та як завжди...не вистачає слів. Нікого більш не зможу, так сильно покохати, А я й не хочу, навіщо це мені? Досконалих кажуть не буває, Та це брехня, простий невдалий жарт Чому ж кохання моє не згасає?! Як пояснити цей незаперечний факт?! І хоч нам разом не судилось бути, Я впевнений, що це мій ідеал! Ніколи не змогти мені її забути, Мабуть це все... і ось такий фінал. P. S. Навіщо це пишу... і сам не знаю, Можливо легше стане, та нажаль Одна лиш думка, мене не покидає: “Чому ж ти гарна, як отой кришталь”? | |
| Категорія: Вірші | Додав: (28.02.2013) | | |
| Переглядів: 482 |
| Всього коментарів: 0 | |