...

Кишить навкіл, запікає спека,
Повна глуму у потоці хвиль,
Сумнів, зрада і лихо недалеко,
Яка мета, яка в них ціль?

Зла грішного їм, уже замало,
Сліз печалі і простого прокляття,
Потрібно ще - щоб Вкраїна впала,-
Оголена і зболена із раю в небуття.

Запалу в них залишилось багато,
Нове, ясне загнати у облуди,
І полум’я мільйонам священне і крилате,
Дощами косими довести до остуди.

То як, спинить потворне і горбате,
Заради спокою у душах по тривозі,
Спільну силу мудрую підняти -
Щоб все лихе - завмерло у знемозі.

Та тяжко нам, чвари вгамувати,
Щоб зігріти душу крижану
І руку ближньому не просто дати,
Бо знову б’ємось об глуху стіну.

А змінити щось бажань зникає,
І дух від болю до волі не летить,
Про розпач нашу і лихо знає,
За що нуртує і боляче морить.