...

Воно знялось і полетіло в небо,
Чуло юдо - невідомого страху,
Сідало там. де треба і не треба,
І росло собі - на чутливому слуху.

І в такім безмежжі, набите сказом ,
Воно чіплялося до кожного підряд,
І в душі людській воно відразу -
Ламало спокій рвучко на свій лад.

Так, чудо юдо дійсність мордувало,
І вдумливо, вело її у іншу площину,
Хмільним дурманом стале частувало,
Підлизавши в чашу окаянну рідину.

Де ж воно, брало таку закваску?
Яка і в скруті грає, і в глумі бродить,
Бере в похід гірку підмінну ласку,
І в такій оборі - скрізь поважно ходить.

Хто ж його годує так розкішно,
Та, ще й на смак жахливі речі підкида,
І на тім свою відраду тішить,
Що воно гуляє - як спокуса і біда.

Пора б йому поставить лови,
І лунким гласом, усю тривогу загасить,
Пора б його очистить від полови,
І на суд відкритий до громади запросить.