ДИТЯ СИРІТКА
| ДИТЯ СИРІТКА Зозуля кувала всім рахувала, Скільки літ потрібно для життя, За забула, так і не згадала, Що у лузі ходе сиріточка дитя. Таке мале, а розумом дароване, Зі світлими очима, виходило з біди. В земну красу незмірно зачароване, Хоча й не знало, як і де її знайти. Та раптом взрів сирітку в лузі, Соловей – співучий, диво – птах, Заспівав сирітці при усій потузі, Що аж сльози заблищали у очах. Співучу радість – пісню солов’їну , Як скарб дитя у серце положило, Під руку взяло червоною калину І в похід життєвий з собою запросило. Пішло дитя свій світ шукати, Сонце долі і цвіт калині. По землі рідненькій ніжками топтати, Свою стежину вірну і єдину. Сум і плач і сльози в лузі, Зозуля теж не так кує, Чому усі тепер в напрузі, Чому усім, так жалібно стає.. Та раптом пісня солов’їна розлилася, Калина враз чудовим цвітом зацвіла, Зоря життєва сирітці піднялася, І долю в барви розмаїті заплела. Квітують квіти, лікують трави, Зозуля теж на радощах кує, Дитя сирітка уже при славі, Свої поклони, їм радо роздає. | |
| Категорія: Вірші | Додав: ivan44 (23.07.2011) | | |
| Переглядів: 813 | Коментарі: 3 |
| Всього коментарів: 3 | |
|
| |
0 
Вхід на сайт
Наше опитування
Міні-чат
Статистика
Всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту