Я промовчу
| Я промовчу, я не скажу ні слова, Лиш подумки тебе благати буду. «Не треба, зупинись, тільки не заре!» Сльоза в мої очах кричати буде. І серце почало лиш роцвітати, Зникати стали шрами давніх сліз. Мені так важко було відкриватись, Повірити, не вірячи самій собі. І слово я боялася я комусь про нас сказати, Щоб не розвіяли усе вони. Я захистити нас від всіх хотіла Весь світ від нас відгородить. Ставоло досить посмішки твоєї, Зникала в голубих твоїх очах. Твоє тепло відчути я хотіла, До тебе прижималась мов дитя. Я повідомлення чекала лиш від тебе, Поки ті сто писали про любов. Тепер мовчиш, уста твої холодні, І серце розбивається ще більш. Чому любов твоя так швидко пролинає, В очах немає радості зустріч. Ті почуття, в які я вірила без тями Тепер ще гірш мене і убива. Чи варто було вірити тобі, Щоб нині обірвалось все це. Все те, що я так зберегти хотіла, Від тебе взяти й подвоївши віддать. Прости мене за те, що так любила, Прости, можливо вигадала все. А ти тепер смієшся наді мною Що вірила, неначе правду кажеш ти. Як можна так ламати серце люддям, Так краще я б не бачила тебе. Навіщо так любов у серці б’ється, Яку не потребує уже ти. Можливо іншій ти усе повториш, Всі ті слова, всі дотики, мої. Я віддавать тебе ніком не хочу, Та розумію, ти уже не мій. Я так хотіла, щоб ти був останній. Найкращий, з поміж всіх людей. Тримати я тебе не маю сили, Хоч жить без тебе важче аніж смерть. Як важко знати, що ти десь без мене Щасливий, а я просто помира. | |
| Категорія: Вірші | Додав: (31.01.2013) | | |
| Переглядів: 531 |
| Всього коментарів: 0 | |