Картини
| Чорне море, я - Севастополь, ти - синє небо у тому ж місті. Можливо, треба у літак сісти, намисто хмарам твоїм піднести. Підняти на мітлі важке сонце, сховати місяць у світлі фарб, рубати землю, каміння гризти, шукати в серпні стиглий скарб. Додати м'яти до шоколаду, ментол уб'є запах пристрасті. Ти будеш також чекати граду, і воювати з ним на пристані. Поглянь на небо, вже хмуриться, чому тоді ти не посміхаєшся? Темна ніч заважає прицілитись, щоб мухомори обезголовити. Павутиння росою посміхається, та боїться до нас промовити. Багаття від сірника займається, говорить з десертами фруктовими. Три шлуночки серця ти зайняла, один лише за мамою б'ється. Вогонь догорів, лишилась зола, тут іти прямо, мені так здається. На дзвінниці виросло дерево, та салюти за неї бувають вищі. Немає сенсу світити фарами, у небі полум'я голосно свище. Навіщо мені в казино фішки, коли у місті всі ходять пішки. Соснові шишки були грошима, коли бігали ми ще малими. Запах глини заходить у ніздрі, крутить форму приємну вуху. Дрібка солі на гострому вістрі, змусить вона не тремтіти руку. Ти тільки чітко голос мій слухай, він співпадає з шумом прибою, дуже з тобою близькі ми по духу, візуальні вкладки закрию рукою. Вікна пітніють, ментол вже не діє, актовий зал звільнився давно, твої картини вселяють надію, твої картини, молитви й кіно. Вони не істина і не брехня, це правди непідробна копія, вони чіткіші за саме життя, оживша мрія, створена утопія. Периметр залитий полотном, це територія уражена талантом, ти сам і те, що бачиш за вікном, все занесе фантазія на аркуш. Ти на весні не любиш сонця, тому носиш терпкий капюшон, ще не любиш повний місяць, щось дуже швидко він пройшов. Заклеїш шов, щоб дощ не йшов, замажеш воском в рамці мішок, намостиш другу ти подушок, і намалюєш активний пошук. | |
| Категорія: Вірші | Додав: Kot_Jara (11.03.2013) | | |
| Переглядів: 476 |
| Всього коментарів: 0 | |