Кохання
| - Життя як рівнина: простора, безмежна - То радість у ній, то сум, безнадія - Усе це – проста ейфорія - Проста і складна, та часом нестримна… - Невдачі терпів, - В поразках згоряв - Проте і тоді душі не схиляв - Казав же: «не можна…» - Чому так мовляєш, - запитує совість, - Невже не промовиш слова ти покори? - Та гордість, пихатість усе ж верховодять - То ніс потирають, то голови зводять - Нещадно вбивають, приховують, морять - Усе те прекрасне, довершене, ніжне, - Що часу чекає свого як кінця - Кінця безнадії, безвихіддя, муки - Несила було опиратись мені, - Як серце і душу вона полонила - Початку наснаги, бажання і руху - Відчув я у собі, у день цей жіночий - Не можу я більше, й не хочу тепер - Показувати гордість, пихатість, нещирість - Замкну я їх в двері, і голосно скажу - «Прощайте минулі, я вас не знаю!» - Привіте, Ти справжня, така мені мила - Що радість даруєш, надію, тепло - Ти дар цей прийми, що зветься любов’ю - І в ніжності цій у Тобі розчинюсь. | |
| Категорія: Вірші | Додав: (07.05.2013) | | |
| Переглядів: 509 |
| Всього коментарів: 0 | |