Крик душі
| Якщо війна — я буду воювати. Зі зброєю чи голими руками я буду цю мразоту убивати, що грабувала нас роками. Якщо потрібно вмерти- я помру. На все піду я за країну рідну, щоб тільки завершити цю криваву гру і щоб жили ми завжди гідно. Уряде, скажи, скільки смертей ще необхідно, щоб зрозуміли, що ми не жартуєм? Щоб , врешті-решт, ми говорили вільно. Ми на законах, цих дурних, життя не побудуєм. Усі міста зруйновано давно, в країні вводять надзвичайний стан. Мабуть, щасливого життя нам бачить не дано, та ми ще помстимось, ми обіцяєм вам. Всі українці з болем у серцях переживають ці важкі години. Хто на майдані, хто, може, у ліжках та небайдужі всі, бо ми єдині. Лягаю спати й мрію про одне, щоб братовбивча битва завершилась. І суд наш “любу” владу не мине, і щоб нарешті все це припинилось. Щоб жодне сонечко не стало сиротою. Щоб жодна мати не вронила сліз. Щоб жодна жінка не звалася вдовою. Щоб батько мертвого синочка не привіз. У вас наказ “ Стріляти в груди!” Нам досить жертв, нам вистачить смертей. Мітингувальники і беркут також люди. Нам не потрібна влада, зведена з костей. Я прошу, люди, зупиніть насилля! Будь ласка, досить з нас протистоянь! Владо, глянь, ми зовсім не безсилі. І ми від вас чекаєм покаянь! | |
| Категорія: Вірші | Додав: (22.02.2014) | | |
| Переглядів: 450 |
| Всього коментарів: 0 | |