Лана
| Ти манірна, зла, пахнеш ромом і цвіллю, наче сухий листок м’яти. Необережний подих – спалахуєш смердючим шармом і до біса тягучою ваніллю, гарячою, просякнутою алкоголем шкірою. Волосся завжди вологе від нервів, а, може, від спокуси напитися. Але п’яною тебе ніхто не бачив, п’янкою від персикових уст і сливових очей хіба що. Сьогодні стегна обплетені мереживом, сніжним і м’яким, як весняна постіль медовим печивом, родзинками на спині, цукатним плетивом. Завтра шкіра натягнеться на без того стиглі ребра. Тобі, люба, без сумніву пасує чорно-біле. Ти обіцяла бути вегетаріанкою, відмовитися від поїдання плоті таких невинних, безнадійно закоханих підлітків, які не сплять від твоїх ніг, які моляться на тебе, як на живого Бога. У культ такої церкви закохаються атеїсти, цілують образи металом скуті слуги. Замість мови у тебе шепіт і високі ноти еротики для своїх потенційних жертв. І я одна з них. Я по вінця наповнена тобою і усім твоїм жалюгідним благородством. І хоч від симбіозу з тобою язик мій отерп, я прокричу німою про твоє святе первородство. | |
| Категорія: Вірші | Додав: (21.06.2013) | | |
| Переглядів: 388 |
| Всього коментарів: 0 | |