Лебедина вірність.
| Лебедина вірність. Як маленьким я був,на озера ходив. Там де клен над водою схилився. В воду вудки закинувши, рибу ловив І на лебедів білих дивився. Вони плавали там, немов білі човни. Один одного ніжно ласкали. Не в воді, а у щасті купались вони. Один одного вірно кохали. І завжди так було, коли я приходив. Палко пара лебедів кохалась. І ніхто лебедям не пророчив біди. Але раптом, любов обірвалась. Я прийшов, як завжди, сюди рибу ловить. І здригнувся від жалю, юначе. В камишах, я побачив, лебідка лежить. Поруч лебідь зажурено плаче. Я розплакався теж і забуши про все. Я ридав на землі розпластавшись. А коли я підвівсь, памятаю й тепер. Із лебідкою лебідь прощався. Стрімко зринув у небо, помчав як стріла. Трохи він покружляв круг оселі. Потім жалібно, жалібно щось прокричав, Впавши каменем в гострії скелі. Ранком труп в гострих скелях його відшукав. І обмив закривавлене пір`я. Із лебідкою разом його поховав. Посадив на могилі лілії. І тепер часто я ще приходжу туди. І лілї мене зустрічають. Тож кохайтеся друзі, любіться завжди. Тільки так, як лебеді кохають. | |
| Категорія: Вірші | Додав: Stepancyk (04.05.2015) | |
| Переглядів: 1175 |
| Всього коментарів: 0 | |