Матінка
| Матінка сиділа, сльози проливала Раз-по-раз в віконце сива виглядала Бо нема так довго вітсочки від сина, Що сидить в окопі, мов мала дитина. Думала, хворіла, Богові молилась. Щастячка синочку в нього попросилась. До ікони вгору очі підіймала, Сивою голівку додолу схиляла. Не пила, не їла, якось існувала. Думала про сина та листа чекала. Ну ось і настала бажана година - Прийшла до старої вісточка від сина. Взяла той конвертик тай перехристилась, З усмішкою в серці на лист подивилась. Почала читати, краще б не читала... Нема її сина - зла війна забрала. Впала бідна жінка на свої коліна, Забрала дитину злая домовина. Почала кричати - сліз уже не мала. Бага проклинати бо віру втрачала. Нема слів ніяких той біль описати, Що зазнала бідна в ту секунду мати. Засипали хлопця чорную землею Рану в серці неньки розбивали нею, Бо сама осталась, без кровинки - сина, В памяті лишилась тільки домовина. Нестерпіла довго кривд війни страшної, Полетіла мати за синочком своїм. Вітер лиш заплакав дощиком за нею, Туман розстелився всією землею... Мати із синочком над людьми зглянулись, Засяяло сонце і війна минулась. То навіщо ж кров`ю усе заливати? Не потрібні війни й заплакана мати. Треба чисте небо, без вітрів й туману, Треба світле сонце й щастя поміж нами. | |
| Категорія: Вірші | Додав: (06.09.2011) | | |
| Переглядів: 690 |
| Всього коментарів: 0 | |