Моя зіронька
| "...Що на тій горі Зоря З Місяченьком в парі. А моя десь догоря У холодній хмарі." Як пізно ввечері узрію крізь хмари зіроньку одну, То заспіваю і замрію, і знов до ранку не засну. Ця зірка щастя й миру зичить, її любов повік не вмре, До себе кличе, кличе, кличе, та все ніяк не забере. Коли б мені ракети крила, полинув би в далеку путь. Вві сні ще є наснага й сила. Так от – не можу і заснуть. А як засну – зоря зникає, сховає очі і мовчить. Зірватись в лет! Куди? Не знаю. Лиш серце крається-болить. Чого ж бо зіроньки не бачу? На хвильку зглянься і утіш! Лиш за тобою гірко плачу! … І раптом вихопиться вірш. І що воно такеє диво оті віршовані рядки? Плетеш-мережиш речень звиву – стають світлішими думки. Поетів слави не бажаю, бо їх хлібина затверда. Хто більше зна, той більш страждає. До хліба ж треба ще й вода. А друзям щирим почитаю. Послухають, коли й не так. Хто головою похитає, а хто подумає: «Дивак!». І диваку поспівчувають («Хлєб наш насущний даждь нам днєсь!»), Для них памфлета накатаю, чи поздоровлення якесь… Як пізно ввечері узрію крізь хмари зіроньку одну, То заспіваю і замрію, і знов до ранку не засну. | |
| Категорія: Вірші | Додав: ullad1 (19.08.2015) | | |
| Переглядів: 547 | |
| Всього коментарів: 0 | |