Мурло волохате
| Мурло волохате залізло до хати, Бридке і пихате, коли я взялась прибирати. Харла ескімоса. Хотів, може, сука бухла? Ну, а я ж до нещастя у хаті сама. Шкіра, як липа. Та хер буде с цим! Шерстю обріс, як дурило-м’ясник. Буде мені. Мабуть, сраний гаплик. Почула за спиной страшенний я гик. От, бачу, стоїть бугаюга-мудак, З мотні в нього висить на драних штанах. От як дала б я йому за те саме лише просто так! Кар’ес в зубах, оченята страшнючі, Цицьки, як у баби, як стерви висючи. Несе перегаром, смердючо, аж, пре, Він сам, як бомжара з екстрактами сечі, Слина тече та хуєм собачим от носа несе. Схопив бать мене він за жопу Пальцем своїм і довольна херла. Так йому шваброй й дала я по лобі, Щоб знало споріддя брехла, Шовінізму наклепник лайна! Непрозора позиція та. І здохло мурло волохате. Я поховала його на городі Біля параші у броді. Хотіла точніше сховать. Аж раптом, очима він клип, Ротякой мерзенно знов: «Гик». Та клятий піздюк, він ожив І сукой назвав мене, втік, Хрестясь, як блазень, от мов би свиня. Ось така от, дівчата, хуйня! | |
| Категорія: Вірші | Додав: (23.02.2012) | | |
| Переглядів: 1724 |
| Всього коментарів: 0 | |