Небесна сотня
| Напроти мене прямо в очі Небесна сотня на стіні. Прості, приємнії обличчя, І незнайомії мені. Чому ж на серці мому гірко і розкривається душа, Що загасилась їхня зірка, І в серці біль, як від ножа. Чому знов плачуть мої очі і мокнуть від моїх сльозин? Оплакать зі всіма їх хочу, Бо це чийсь батько. або син. Чому наповнюються гнівом І до небес звучать слова? Бо кров змішалася зі снігом, така ще свіжа і жива. І вже розвіялась омана, На чорних барикадах дим. І сотня хлопців із Майдану, Що піднялися в небо з ним. Напроти мене прямо в очі Небесна сотня на стіні. Прості і рідні всі обличчя, Хоч незнайомії мені. Автор Людмила Боярська | |
| Категорія: Вірші | Додав: Mari_anna (03.03.2014) | | |
| Переглядів: 500 |
| Всього коментарів: 0 | |