Ода життю
| Немає за що держатися, життя кудись котиться, зі мною щось коїться, нічого зовсім не хочеться. Кажуть усі треба мінятися, кохатися і підніматися, а я хочу собою залихитись, щоб не ламатися. Час летить швидко, назад не повернеш минуле, що накоів колись згадаєш, поплачеш, забудеш. У всьому винні лише люди, прості сірі люди, вони пам'ятають чи так сам просто думаєш. Кожен погляд здається підступно нахабним, відразу питаєш себе, чого і кому тут я вартий. Про смерть не гадаєш, доки собі не захочеться, щось-таки робиться, зі мною щось коїться. Коли одинокий в думках - самотній на волі, ні друзів, кохання, сім'ї , лиш сам із собою. До бою вступаю з собою, до біса іду з собою, а в душі вже давно проріс зеленою травою. Час все біжить, гріється в печі мікрохвильовій. І доки бутерброд у ній стигне з ковбасою, ти просто сидиш і чекаєш, коли буде готовий, водиш по пустій тарілці сухою, твердою рукою. А раніше встигав заварити ще чаю, скучаю, відписати друзям, тепер їх не маю, вмираю. Коли нікому не телефонуєш, теж не чуєш дзвінків, лише від батьків ідуть сигнали, лише від батьків. І тихим тоном питаєш себе, а хто я і якого, якого родився, якого розстався з тобою. Якщо хтось відповіді вимагає, говорю не знаю, коли заставляють проти волі, то кажу не хочу, якщо страшно серед ночі, ховаюся під покривалом і не вилажу до ранку, борюся з темним кошмаром. Якщо хтось націлив дуло в спину, обертаюся сміло, це варте того,щоб побачити обличчя сусіда. Не можу, не вірю, немає бажання, хіба-що останнє знайти десь халабуду,там на самоті жити я буду. Не бачив мене більше щоб ніхто і не кликав, щоб знов не накоіти близьким горя і лиха, провести житя спокійно і тихо, оце була б втіха, духовна каліка, духовка у місті кожного літа. Побути там одинці, подумати про скоєні вчинки, щоб дихати на повні груди, забути про міста отрути. Зелені мяти і червоні рути порвали щоб пута, ніхто не забутий, ніщо не забуте, повинно так бути. Але ж так хочеться людям донести свої ідеі, здобути славу, визнання, стати Прометеєм, і нехаю клюють моє серце заради цілі цієі, а після смерті нехай поховають у Мавзолеі. Цвілість думок вимагає негайного оновлення тіла, душі і , можливо, навіть свого оточення. Сметаною життя покрите сіре молоко душі, а в ньому миша збиває масло і бариші. Мрії можуть дозволити собі лише відважні і дурні, бо перші ідуть до мети, в думках задихаються другі. Коли забуваєш людей, тебе також забувають усі, тому приходиться тримати в пам'яті обличчя сліпі. Вперед іти, вперед писати, вперед любити і кохати, забути промахи, невдачі, злість люблять лиш ледачі. Перекричати сміхом сльози, здійснити всі бажання, набрати номер, щоб повернути втрачене кохання. | |
| Категорія: Вірші | Додав: Kot_Jara (14.06.2012) | | |
| Переглядів: 528 | Коментарі: 2 |
| Всього коментарів: 2 | |
 0  Макс Мол
14.06.2012 16:24 1 Настя
14.06.2012 23:03 Макс Мол, В тебе хороші вірші! Продовжуй в такому ж дусі
 | |