Озеро
| Висиджую я в озера на бурежку. Й заглядую у ворожду бездонну. У нього серце ранене шпирами , І голками протикане без тями. Безчужий вітер розхристує тепло. І грізне сонечко вижарює в бездушші. Й пернаті , й ворони пронизують крильми, Доводячи ті почуття до краю самоти. А хвилі шепчуть : - Ти сюди , сюди , іди У ранній милозвучній тишині. У самотинні пригубилась там берізка, і шепче голубам страшні казки. А гілля нагинаються і тягнуть, Й силу, й волю у бідолашної води. О ! Як невмеруще повзає каміння , розтягує рум'яна по землі. А сизий стовбур постарілого вдубіння , Пливуть у даль , незнаючи куди, І думають , що допливуть до краю , До краю , тої безмовної журби. Пливуть , пливуть , розтягуючи хвилі, І спокою безодні не дають . А скільки літ, а скільки часу, Те озеро простоїть без воріт? | |
| Категорія: Вірші | Додав: (28.02.2013) | | |
| Переглядів: 506 |
| Всього коментарів: 0 | |