Perfecto
| Мені занадто вузько в цій білій сукні, артерія настільки сонна, що ось-ось розірве останній шов на комірі. Ти роздягаєш мене тоді, коли ноги не без того трухлі.. В’ялі, важкі, наче наколені морфієм без вагань і зайвих ляпасів до останньої жилки всохлі. Мені треба неодмінно почати їсти і терміново молитися Богові. Може, тоді я стану хоч трішки сильніша і ти мене не задавиш очима при випадковій розмові. Здається, що двері давно обросли багряним мохом, а я сама давно пустила коріння. Одне з двох: або задихатися, терпіти твій ядучий подих, або ж визнати, що так лиш можу я прожити. Він справді не проти, щоб я почала пити. Знову тижневі прогули і знову під очима шкіра висне. Марную години, ліплю колажі, і знову б’ю себе в груди, а сукня все тисне і тисне.. | |
| Категорія: Вірші | Додав: (21.06.2013) | | |
| Переглядів: 415 |
| Всього коментарів: 0 | |