ПОПІЛ
| У найдивнішому з усіх моїх життів Своє кохання втримати хотів. Та, не зважаючи на всі мої старання, Кохання щезло, а з’явилось віршування. Кохання болісне буває і глибоке, А з віршами — ніякої мороки. Ото ж бо не засуджуйте мене. Як попіл згас, то вже не спалахне. В заміні цій пристойний вихід бачу: Іще сумую, але вже не плачу. Бо попіл згас, і він не спалахне, І грози-пристрасті не рватимуть мене. …Чого живу? Чого пишу вірші? Чого чекаю? — Спокою Душі. | |
| Категорія: Вірші | Додав: ullad1 (25.07.2020) | |
| Переглядів: 140 | |
| Всього коментарів: 0 | |
Вхід на сайт
Наше опитування
Міні-чат
Статистика
Всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту