Прихована печаль
| Як довго йшов цей день. Мабуть, ніхто не знав. Ти дзвінко так сміялась. Ніхто не розгадав. Твою довгострокову, Важку й неподоланну. І прокляту печаль. Вона закралась в серце... А згодом в голові. Вже скоро порятунок, До ліжка добридеш, І там собі поплачеш. Завиєш ,заревеш. Та ні й цього не можна. Коли ще біля тебе , Дві зірочки дріма. Вони твій порятунок , Надія, майбуття. Збирай себе до купи, Він спатоньки іде. А може щось змінилось . Й сьогодні обійме... Та ні , чого ти хочеш ? Гарячих поцілунків? Чи пристрасної ночі? Мовчи бо ти смішна! І ось ранкова кава , Розмови будуть лишні... Не треба !!! Не пиляй !!! Мій любий,мій коханий... Навіщо ти так раниш? Нехай роки ідуть,а ти не привикай... А ти живи зі мною !!! А ти відкинь гординю, Ти приділяй хвилину. Прошу, мене кохай!!! Тоді тобі засяю ,красою ,як колись. В наш дім ввійду весною, До мене посміхнись. Щоб зберегти кохання. Ти пильність не втрачай. І свою половинку, Коли лягаєш спати, Міцніше обіймай. | |
| Категорія: Вірші | Додав: piva89m (02.03.2018) | | |
| Переглядів: 462 | |
| Всього коментарів: 0 | |