Самотній рояль
| Чуєш пісню? То плаче самотній рояль… Та,напевно,ти більше не чуєш… Той рояль, наче ти, щастя жертвою став. Так буває, коли сам на себе полюєш… Він - закоханий геній… Має в рабстві завжди Сотні клавіш, чарівних й покірних. Коли схоче – заграє їм пісню біди, Щоб загнати у пекло тих вірних. Ти ж також полюбляв награвать, Розриваючи струни колишнім. Та одну не зумів, не схотів ти зламать – Їй й зимою цвіла білим полум’ям вишня. Гарний знак для рабині, та фатальний митцю : Він покинув творити фугетти… В полонянки у сітях сам знайшов царину Й тільки марш награвав тепер летом. Для митця став цей марш, наче пісня пісень, Він дійшов апогею…та згодом Зникла дівчина, зникла йому з-під очей… А митець,не подумавши – кинувся в воду. Чуєш? Плаче самотній рояль… Ревом клавіші тихо голосять… Він не знав ,як бува,якщо сам – тепер раб В полонянок, пісень отих босих… А митець ? Десь на дні спочиває тепер. Так, кохання могутніш за владу… Він живий, він живе, він ніколи не вмре – Тільки тіло млоде залишив на поталу… А душа…Це рояль, що ридає тепер І не знає: чи з гордості,з горя? А чи ж з щастя, що мав і для котрого вмер, Поховавши пісні на дні моря… | |
| Категорія: Вірші | Додав: (08.07.2013) | | |
| Переглядів: 711 |
| Всього коментарів: 0 | |