СИРОТА
| Йшла боса і не відчувала втоми ніг, Гортала в голові смарагдові моменти, Не чула звуків і не бачила запилених доріг, Складала по полицях все, немов хімічні елементи. Зрівняла те, коли була дитям ще непорочним, І гралася, не знаючи турбот, І зараз, ніби хтось наврочив, І не розплутати одній ниток клубок. Все йшла і йшла, не знаючи зупину, Та закрутив над головою свій думок політ, І зупинилась, прошептала:'Де знайти людину, Яка не зрадить і не знає слова 'гніт'?'. Вона стояла на вершині скелі, Вона вже бачила 'людське' життя. Усе, що лиш хотіла - пригорнутися до нені, Та провела роки без неї - справжнє небуття. Вона була 'сміттям' у цьому світі, Нікому непотрібна та сама. Усе, що мала - це сирітство в безліміті І ту дитячу віру, що воно мина. | |
| Категорія: Вірші | Додав: (05.06.2012) | | |
| Переглядів: 835 | Коментарі: 1 |
| Всього коментарів: 1 | |
 0  РИЖЕНЬКА
09.06.2012 17:03 | |