Смілість
| Осінній шелест листя І вітер хилить гілки Замріяна, та погляд Чомусь кричить, що гірко... Дивився крізь вікно він На неї, на кохану, Затьмарену усмішкою, На її серці рану. Вона іде весела, Красива, як ця осінь. Байдужих не залишить, Хоча й ніхто не просить. Іде, немов царівна... Іде, немов літає, Та усмішка чарівна Якусь загадку має... Він дивиться услід їй, Жалкує, що не поруч. Хоч трохи б ще рішучості: Та подивись ліворуч...! Відкрий великі двері, Здійсни жадані мрії... Та не сиди ж на місці, Бо холодом вже віє... Вона іде...не знає, Що той, кого так хоче Уже її кохає І крізь вікно шепоче...: Не бійся, моє сонце, Тебе я не забуду Я вже вдягаю смілість І скоро поряд буду! Осінній шелест листя І вітер хилить гілки. Замріяні гуляють, Усі кричать їм гірко!... | |
| Категорія: Вірші | Додав: (08.04.2012) | | |
| Переглядів: 451 |
| Всього коментарів: 0 | |