сон
| Минають дні,минають ночі, І рік за роком проліта. Та діти вже стають дорослі. Свої домівки покидать пора. Підем туди,куди життя покличе, Де буде добре. та не так... Не так, як вдома, де гусь гелгоче. Де мама й тато чекають нас. Ми будем вдалині від дому, Далеко десь на чужині. І хоч здаватиметься все знайоме, Не буде спокою нам на душі. Ми будем згадувать своє дитинство, А це здаватиметься лише сном. Цей сон мине так швидко-швидко І перед нами пан і ром. У цьому сні буде хатина, Старенька батьківська домівка. У хаті мама, тато:вся родина, До їх колін схилена моя голівка. Цей сон повторюється завжди, І це прекрасно,хоч в-ві сні. Як мама буде:" Ну, іди..." а я не хочу й сплю біля печі. Цей ніжний дотик її рук Мене ласкає, пригорта. А голос цей,неначе звук. Цей звук розради,коли туга. Люблю також, як батько каже -Ідем,но сину у поля. Усе покаже і розкаже І міцно потім обніма. Ці руки ніжні не забуду Ці батьківські міцні слова. Носить на серці спогад буду цей сон; цю ніч;коли не клепана коса... Цей сон мені щоночі сниться, А зранку я перед чужим вікном. Чому не вдома? Нащо вдалині трудиться, І згадувать домівку лише сном!? | |
| Категорія: Вірші | Додав: (29.10.2013) | | |
| Переглядів: 515 |
| Всього коментарів: 0 | |