Так часто падали...
| Так часто падали крилами білими Нестримно летіли у низ Може й зовні лишалися цілими А душа помирала від сліз. Хтось здавався, хтось ліз під кулі Хтось хотів щоб його не забули Хтось хотів відірвати ті крила І вдаритися об землю щосили. Вигораючи полумям чорним Ми лишаємо лише попіл Когось ми робимо не щасливими А інші радіють хоч безсильні вони. Та рано чи пізно не витримають Саме тих, хто уже на межі І у тих хто ховався за спинами Полетять найгостріші ножі... | |
| Категорія: Вірші | Додав: (18.12.2013) | | |
| Переглядів: 424 |
| Всього коментарів: 0 | |