В'язень
| У якомусь дивному сні давно вже блукаю Там тебе я шукав, а тепер утікаю Біжучи в нікуди, двері всі закриваю Але, наче на зло, ти їх легко ламаєш Весь цей сон, неначе у нестерпній в’язниці Де кожен день хочу напитись рятівної водиці Та спрага шалена не вбиває, а мучить І я розумію свою безвихідну участь В цій холодній в’язниці я щодня знемагаю Байдужого твого погляду, як ліків чекаю Голос чаруючий, наче еліксир спрагло ковтаю Та запах волосся як дурман насолоди вдихаю І так день за днем вже довго минає Час поступово надію методично вбиває І все більше в безодню порожню я поринаю Лиш вночі кричу та благаю: Хоча б на день, хвилину чи на мить Втамуй мою спрагу, щоб не хотілось пить На більше не сподіваюсь і не треба Хай залишається для мене ця дилема Навіщо ж у в'язницю нестерпну мене ти піймала Та ключі від неї ти в собі глибоко сховала? Що зробити, щоб зі свого полону звільнила? І від солодкої муки мене розбудила? Але сон все триває, як спокуслива гра Може згорить все коли-небудь дотла? | |
| Категорія: Вірші | Додав: alexingulski (20.02.2018) | |
| Переглядів: 345 |
| Всього коментарів: 0 | |