Ваніль
| Було боляче, але пережила, Зимова казка запізнилась зовсім... Лиш зовсім не самотня, а жива. Твоя таємна запізніла повість. Ваша історія писалася щодня, Та просто спалювалась у наступні миті. Любов така беззахисна, як немовля, Але розмови радістю повиті. Ванільне небо було не його, А лиш ридання зуповиті болем. Чекаючи лиш щастя одного Сльози розпилились, немов аерозолем. Надійна мить, беззахисні слова, Просте:"привіт",мовчання і стидливість, Ваша історія вже зовсім не нова, Але захоплива вона, немов сонливість. Минає день, минатимуть роки, Застиглий смуток знову верне в гості, Уже не буде теплої руки, Закохані ходитимуть, мов босі. Так просто стануть і затанцюють вальс, Він витре сльози в неї на обличчі, Сніг подарує казку, мов кришталь. Їхні серця у світі таємничім. Холодний вечір, присінок зими, Наївні мрії легко так здійснились, Він більше не приходить в її сни, А все, що було....з снігом розтопилось. | |
| Категорія: Вірші | Додав: (09.12.2013) | | |
| Переглядів: 399 |
| Всього коментарів: 0 | |