Вінок
| Ми гуляли біля річки, літо вже кінчалося, ти сплела вінок мені, щастя починалося. Трави різні, колоски, ще вплела волошки, з неба там були зірки, чорнобривців трошки. Ти сказала, що вінок дуже мені личить. І з'являється у мене радість на обличчі. Довго я його носив, тішився красою. Сил мені він додавав, був завжди зі мною. На весілля одягнув вінок цей духмяний. Ми тепер навіки разом, раді наші мами. Став тобі я чоловіком, ти - мені дружиною. І сказала, щоб негайно я вінок цей скинув. Що не гоже сім'янину його вже носити. Голова тепер сім'ї я, треба щось змінити. Що чекаємо дитину, станемо батьками. І лавровий вже вінок піднесла мені ти. Обійняв свою кохану за новини гарні. У лавровому вінку стану скоро татом. Я беріг свою голубку днями і ночами. Та не вижили обоє: ні сина, ні мами. Ти так мучилася довго, він родився мертвим. І не витримало серце синової смерті. Поховав за день один всю свою родину. Зрозумів, що не достойний, і вінок свій скинув. За які старі гріхи мої, я отримав горе. Одягнув тоді собі я вінок терновий. | |
| Категорія: Вірші | Додав: Kot_Jara (21.06.2012) | | |
| Переглядів: 959 |
| Всього коментарів: 0 | |