Загублена душа
| Як тихо раптом стало у душі... Завмерли звуки, що колись кричали Затихли всі мелодії, пісні І сни, чомусь, тривогою мовчали... Весняний вітер розвівав волосся, Вона гуляла ввечері одна. Машини десь гуділи двоголоссям І знову дощ, і знову ця весна. Багато часу промайнуло від тоді, Як серце віддала вона йому: П'ять років - тільки сльози і вірші, П'ять років - оди вічному дощу. Депрессії, тривоги, пустота, Шалений біль, що поселився в снах, Очей його незмірна глибина Навіки залишилися в думках. Солодкі були літні вечори, Коли його дзвінки її будили. Тоді їм неважливі були сни. Вони, мабуть, незнаючи любили. Але любив він точно не її, Ну а вона - жила його дзвінками. І знову полились рядки сумні, Обрамленні трагічними словами. Вона вже жити не могла без нього, Зводили з розуму самотні вечори... І знову біль, депрессії, тривоги, І знову лиш "вона", а не "вони". | |
| Категорія: Вірші | Додав: Billy (24.02.2014) | | |
| Переглядів: 565 |
| Всього коментарів: 0 | |